Замість вступу
Пропагандивний напрямок займав визначне місце у діяльності ОУН. Після завершення ІІ Світової війни перед Організацією постали нові завдання у поширенні державницької думки, розвитку світоглядних ідей та інформації про національно-визвольний рух. Саме видавнича справа стала інструментом утвердження українців, як нації борців за власне визволення. І сьогодення також ставить нові виклики для існування української держави у час перманентної загрози військової та інформаційної агресії з боку Російської Федерації.
Значний негативний досвід у державотворенні пов’язаний із браком національної ідеї та атрофію державного мислення серед політичної еліти. Мірилом наших державних здобутків є швидше результат компромісу міжнародної політики, а не втілення виплеканих і втілених ідей нашого народу. Брак міцної ідейної спорідненості, особистої відповідальності, принциповості у досягненні цілей і особистому розвитку є ланцюгами на наших руках і ногах, грунтом для страху і малодушності.
Марк Аврелій влучно сказав: «Найогидніший вид слабкодухості — це жалість до самого себе». Ще й досі маємо стійкий шар українського суспільства враженого малоросійством та соціальним інфантилізмом, який претендує на роль суб’єкта в українському державотворенні. Аж поки у нашому суспільстві не буде сформовано стійкої огиди до цих ознак меншовартості та втілено у практичний досвід життєдіяльності культ посвяти, перемоги і волі, до тих пір ми ходитимемо по колу, як зашорені коні, поки світова історія рухатиметься повз нас.
Сучасні збройні війни все більше і більше є війнами ідей, інформації і пропаганди. Боротьба за уми є визначальною у сучасній політиці і міжнародних збройних конфліктах. Необхідною характеристикою сильної держави є національна ідея, інформаційна і пропагандивна політика як всередині країни, так і поза її межами. Така діяльність завжди матиме спротив: як від своїх представників т.зв. «модної ментальності», так і від ворогів державності з-за кордону.
Тому ми маємо за честь і обов’язок продовжувати справу націєтворення, щоб більшість українців читали, вчилися, досягали особистого успіху і перемог у державному житті. Для цього була і створена УВС – «УКРАЇНСЬКА ВИДАВНИЧА СПРАВА».
Заснування УВС – видавництва ОУН (Бандери)
Бренд «УВС» є найбільш поширеним в історії українського книговидавництва. «Українська видавнича спілка» – найпопулярніша назва книгодрукарень по усьому світу, де українці провадили культурно-політичне життя. На межі ХІХ-ХХ ст. у Львові заснована Українсько-Руська Видавнича Спілка, потім – УВС, яка видавала “Літературно-науковий “Вісник”, який у 1922-1932 рр. редагував Дмитро Донцов. З 1909 р. у Вінніпезі (Канада) діє Українська Видавнича Спілка “Тризуб”. 1918 – у Харбіні (Китай), 1948-1952 – Регенсбург і Мюнхен (Німеччина). Ці українські видавництва були трибуною радикальної інтелігенції і чітко сповідували ідею самостійності України.
Найбільш відома Українська видавнича спілка була заснована діячами ОУН(Бандери) у Лондоні, яка діяла там до часу проголошення Україною незалежності. Саме від цього видавництва і бере початок своєї історії діяльності сучасна УКРАЇНСЬКА ВИДАВНИЧА СПРАВА.
Діяльність УВС у Великій Британій пов’язана із Українською Інформаційною Службою, яка у 1946 році розпочала свою діяльність із висвітлення проблеми примусової репатріації українських переміщених осіб та біженців до СРСР та інформування українців у Північній та Південній Америці про розвиток подій в Україні. УІС готувала матеріали про Україну і розсилала їх британській пресі та впливовим особам у Сполученому Королівстві.
Найтісніше пов’язаний з діяльністю УІС був Святослав Фроляк і Василь Олеськів. Головним його співробітником був ідеолог українського націоналізму і публіцист Дмитро Донцов, який в той час таємно перебував у Лондоні, рятуючись від переслідування радянської влади. 1947 р. працював у редакції тижневика «Український Клич» (який виходив із серпня того року до березня 1948 р. заходами Організації Українських Націоналістів (бандерівців) у Великій Британії, і дописував до майже кожного числа тижневика.